Вівторок, 30.05.2017, 05:33
Вітаємо на сайті САШБ! Гость | RSS

Славутицька асоціація шкільних бібліотекарів

ПАМ'ЯТНІ ЛІТЕРАТУРНІ ДАТИ РОКУ

Головна » 2009 » Вересень » 5 » 100 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича
100 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича
19:11
Богдан-Ігор Васильович Антонич
 
(5 жовтня 1909, с. Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (тепер - територія Польщі) - 6 липня 1937, Львів)
 
Український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
 
Богдан Ігор Антонич народився в Новиці Горлицького повіту, в родині священика. Справжнє прізвище батька було Василь Кіт; родина змінила прізвище перед народженням Ігоря.
 
Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки. Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він продовжував писати їх в середній школі, але тому, що школа була польська і що він перебував тоді майже виключно в польському оточенні, його юнацькі твори були написані по-польськи.

Упродовж 1920-1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. "На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української мови" (М. Кудлик, однокласник Антонича).

Протягом 1928-1933 Антонич - студент Львівського університету Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті (спеціальність - польська філологія). Серед викладачів Антонича були літературознавці В. А. Брухнальський, Є. Кухарський, славіст В. Ташицький, філософ К. Твардовський, мовознавець Є. Курилович та ін. Антонич брав активну участь у роботі семінарів професорів Г.К. Ґертнера (польська мова), Ю. Кляйнера (польська література) та Я. Янува (українська (руська) мова та література), під їхнім керівництвом писав наукові роботи.

Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства "Прихильників освіти", наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України.

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». Потім він розміщував поезії у багатьох періодичних виданнях. Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; на сторінках преси сперечався про політичні та громадські справи; публікував сатиричні фейлетони та пародії, що в них виявив гостру дотепність; у «Дажбозі» вів літературну хроніку.

Крім того, він випробовував свої сили у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісти, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібретто до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.
Треба згадати і редакторську діяльність Антонича: він деякий час редагував журнал «Дажбог» і також, з Володимиром Гаврилюком, журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, навіть мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.
 
Шостого липня 1937 року Богдана-Ігоря Антонича не стало. Помер поет-філософ на 28 році життя у львівській лікарні. Запалення сліпої кишки привело до дуже тяжкого запалення олегочної, що його все-таки лікарям вдалося перебороти. Але як поет уже видужував, перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало.
 
Мав на той час добру славу і високий літературний авторитет. Був автором трьох поетичних книг — «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). Підготовлені до друку ще дві збірки «Зелена євангелія» і «Ротації» побачили світ посмертно, в 1938 році.
 
Заявив про себе як поет із оригінальною системою образного мислення, яке запліднювалося і надзвичайно емоційною вразливістю на найтонший порух живої природи, і глибокою мислительською працею освіченого розуму над вибудовою цілісної концепції людини та світу, і «оживленням» у поетичній уяві атавістичних, підсвідомих стихій людського буття і міфологічно-фольклорних «знаків» повноти зв'язків людини з природою.
 
Я, сонцеві життя продавши
За сто червінців божевілля,
Захоплений поганин завжди,
Поет весняного похмілля,
 
— такий автопортрет створив Богдан-Ігор Антонич.
 
Антонич сповідував ідею неподільної, гармонійної єдності людини і природи, людини і космосу, прагнув пізнати і відтворити рух незнищенної матерії у безконечній змінності її форм і виявів, жадібно всотував усі барви, тони і звуки довколишнього світу.
 
Богдан-Ігор Антонич — яскрава, оригінальна мистецька постать в українській літературі, поет-новатор, чия творча доля переконливо засвідчує: великий талант, за словами Дмитра Павличка, «обов'язково пробивається крізь тернові хащі ідейних манівців і хитань на шлях передових думок свого часу, шлях, поєднуючий серце художника і серце його народу».
 
Він себе називав малим хрущем на дереві нашої національної поезії, яке вросло глибоко в шевченківську традицію. Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
 
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Де вечори з Євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.
 
(«Вишні»).
 
Література:
  • Андрухович Ю. І. Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук: рукопис. — 167 с.
  • Богдан Ігор Антонич: покажчик друкованих матеріалів та автографів до 80-річчя з дня народження / Укладачі Т. Ю. Кульчицька, Н. І. Грайцер; наук. ред і вступ. стаття М. М. Ільницького / Академія Наук Української РСР. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. — Львів, 1989. — 140 с.
  • Весни розспіваної князь. Слово про Антонича: Статті, есе, спогади, листи, поезії / Упоряд. М. М. Ільницький, Р. М. Лубківський; Передм. Л. М. Новиченка. — Львів: Каменяр, 1989. — 430 с.
  • Гординський С. Богдан Ігор Антонич: його життя і творчість // Антонич Б. І. Зібрані твори / Зредаґували С. Гординський і Б. Рубчак. — Нью-Йорк, Вінніпеґ: Слово. Об’єднання Українських Письменників в Екзилі, 1967. — C. 7-26.
  • Ільницький Д. Літературознавчі погляди Богдана-Ігоря Антонича // Слово і Час. — 2006. — № 12. — С. 35-43.
  • Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич: Нарис життя і творчості. — Київ: Радянський письменник, 1991. — 207 с. — (Серія «Час і доля»).
  • Новикова М. Міфосвіт Антонича // Сучасність. — 1992. — № 9. — С. 83-93. Старовойт І. Богдан-Ігор Антонич. УСЕ для школи. Українська література. 10 клас. Випуск 8. — Київ-Львів, 2001. — 62 с.
  • Стефановська Л. Антонич. Антиномії. — Київ: Критика, 2006. — 312 с. — (Критич. студії).
За матеріалами Вікіпедії
 
Поезії:
 
МОЛИТВА
Навчіть мене, рослини, зросту,
буяння, і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим,
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.
Навчить мене, рослини, тиші,
щоб став сильний, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.
Навчить мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю сонце, мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.
Хай сонце – прабог всіх релігій –
золотопере й життєсійне,
благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
святий, арійський знак таємний,
накреслю я його на хаті
і буду спати вже спокійний.
14 березня 1936
 
ТЮЛЬПАНИ ДВА...
 
Тюльпани два, мов ти зо мною,
на двох краях життя пустелі
даремне кличуть, лиш водою
йдуть світла золоті тунелі.
Червоне полум’я двох квітів
крізь сіру тінь, крізь сіру тишу.
Так родяться мистецтво й міти
із туги за далеким, вищим...
За кращим, більшим, за незнаним,
що підняло б над світу низом.
Два райські птахи – два тюльпани –
карає ніч за мрії безум.
Червоне полум’я двох квітів
просвітлює сіряву сутінь,
червоне полум’я тюльпанів –
цвісти, горіти, проминути.
 
“Життя і знання”, ч.3, 1936
 
ЩАСТЯ

З усіх людей найбільше я щасливий,
будую білий калиновий міст.
Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.
Великої моєї філософії
такий безглуздий зміст.
Не заплачу стражданню й горю мита,
люблю риск, небезпеку й сум’яття.
Я є рушниця, радістю набита,
якою вистрілю на честь життя.
Я п’ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід,
ніщо, що людське, – не є мені чуже,
а що сьогодні я не маю грошей на обід, –
байдуже.
 
НАТХНЕННЯ

Такий бува момент, що в серці полумінь пече,
напруга почуваннів межі розрива,
злітають блискавки з осяяних очей,
та іскрами думок палає голова.
Немов льоди душі твоєї попливли б
увиш,
підносять слова щиріш і правдивіш,
мов квіт зарання, відімкнеться серця глиб.
– Тоді стає брехнею кожен вірш.
 
19 і 20 травня 1932  
 

* * *
З Райнер Марія Рільке
Хто-небудь в розпуці де-небудь на світі,
Хто-небудь в розпуці без причини на світі –
В розпуці ради мене.
Хто-небудь сміється де-небудь у ночі,
Хто-небудь сміється без причини у ночі –
Сміється із мене.
Хто-небудь мандрує де-небудь на світі,
Хто-небудь мандрує без мети на світі –
Мандрує до мене.
Хто-небудь вмирає де-небудь на світі,
Хто-небудь вмирає без причини на світі –
Глядить на мене.
 
Читати більше - ТУТ
Категория: ПАМ'ЯТНІ ЛІТЕРАТУРНІ ДАТИ 2009 РОКУ | Просмотров: 3574 | Добавил: admin | Рейтинг: 4.0/4 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Меню сайту
Разделы дневника
ПАМ'ЯТНІ ЛІТЕРАТУРНІ ДАТИ 2012 РОКУ [1]
ПАМ'ЯТНІ ЛІТЕРАТУРНІ ДАТИ 2010 РОКУ [3]
ПАМ'ЯТНІ ЛІТЕРАТУРНІ ДАТИ 2009 РОКУ [6]
ПАМ'ЯТНІ ЛІТЕРАТУРНІ ДАТИ 2008 РОКУ [29]
Форма входу
Календар 2007
«  Вересень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Пошук
Наші друзі

 
 
 
 
Каталог@Mail.ru - каталог ресурсов интернет Отрок.ua - Православный журнал для молодёжи  
Статистика
Опитування
Чи може інформація із Internet замінити користування бібліотеками?
Всього відповідей: 670
Міні-чат
Copyright MyCorp © 2017