Програма не була особливо обтяжливою. Насамперед тут мали навчити “манір”, “доброї поведінки” та “мистецтва обертатися в товаристві собі рівних”. Все інше було другорядним. Пізніше, у повісті “Без коріння”, письменниця так охарактеризувала життя в цьому інституті: “Одноманітне інститутське життя таке ж далеке їй (героїні твору. — О. М.) і чуже, як і першого дня, коли вона опинилася поміж цими сливе дорослими дівчатами, які мали або так часто попадали в психіку дітей, що були примушені нудитись у хаті в дощовий день”.

 

Наталена стала свідком справжньої війни між вихованками й вихователями, спостерігала, як “класні дами” ненавиділи й переслідували своїх учениць. Уже на схилі віку, у 1962р., в одному з листів письменниця згадувала про те, “як колись жилося в Києві, як за ті часи виховували дівчат, як поводились “маючі владу”, і доходила невтішного висновку: “На думку мою — були то кошмарні часи й звичаї, яких ані навмисне не вигадаєш!”

 

Та не зважаючи ні на що, молода Н. Королева вийшла чистою й неозлобленою з цього закладу. Мачуха не сприйняла її, не хотіла та й не могла побачити в ній особистості, що має свої життєві принципи. Їй готували вторований шлях для дівчат її стану — вигідне одруження і спокійне існування. Батьки підшукали й нареченого — бравого гусара російської армії. Наталена й чути не хотіла про одруження і поїхала здобувати вищу освіту. Спочатку вчилася в Петербурзі, закінчила тут археологічний інститут, одержала ступінь доктора археології за праці з литовської старовини, потім зайнялася єгиптологією і водночас вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якої одержала диплом “вільного художника”, мала свої художні виставки в Петербурзі й Варшаві.

 

Контакти з батьком і мачухою не налагоджувались, бо вони наполягали на її одруженні з нелюбом. Тоді Наталена йде на нечуваний у шляхетському роду вчинок — вступає до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом укладає контракт з паризьким “Theatre Gymnase”, що гастролював тоді в столиці. Незважаючи на успіх на сцені, театральна кар'єра Наталени не вдалася через слабке здоров'я. Вона залишає театр, лікується на Закавказзі, а потім виїжджає в Західну Європу, де продовжує лікування, займається улюбленою справою — мистецтвом і археологією. Ці роки були чи не найкращими в її сповненому тривог житті. Вона побувала в Іспанії, Франції, Італії, країнах Близького Сходу, знову виступила в оперних театрах Парижа і Венеції (співала партію Кармен в опері Ж. Бізе), взяла участь в археологічних розкопках Помпей і в Єгипті, з 1909р. почала системачно виступати з художніми творами і науковими статтями у французьких літературних і наукових журналах.

Перша світова війна застає Н. Королеву в Києві: вона приїхала до хворого батька, який невдовзі й помер. Тут за нею було встановлено поліційний нагляд, на квартирі вчинено обшук. Не маючи змоги виїхати (кордони було закрито), вона (через товариство Червоного Хреста) стає сестрою милосердя в російській армії. Майже три роки пробула Наталена на війні, одержала солдатський хрест “За храбрость”, три поранення, тиф і кілька запалень легенів. Пізніше письменниця згадувала, що хрест “За храбрость” їй дали тільки за те, що під час ворожого обстрілу залишилася з пораненими вояками, виконавши свій звичайний обов'язок.

Особисте життя Н. Королевої під час війни склалося драматично. Вона одружилася з офіцером російської армії і громадянином Ірану, що служив у “дикій дивізії”, — Іскандером Гакгаманіш ібн Курушем, який невдовзі загинув під Варшавою. Відпровадивши домовину з тілом чоловіка до Ірану, Наталена повернулася до Києва. Зупинилась у мачухи. Війна наближалась до кінця. Разом з мачухою вона записується в групу чеських репатріантів і виїжджає до Львова. (В містечку Красне біля Львова жили родичі мачухи, і в цей голодний і холодний час грудня 1919р. вони й вирішили їх відвідати). Але тут мачуха захворіла й померла. Наталена ледве добралась до Праги, де почала працювати в системі народного шкільництва. У Празі вона зустрілася з Василем Королівом-Старим, якого знала ще з Києва як письменника, культурно-громадського діяча і видавця. Вони одружилися, придбали скромний будиночок на околиці містечка Мельнік біля Праги. Тут і прожили до кінця днів своїх. В. Королів-Старий займався літературною, педагогічною, мистецькою діяльністю. Помер 1941р., після чергового допиту в гестапо. Н. Королева все подальше життя присвятила літературній праці. Саме тут вона почала писати українською мовою.

Приїхавши з Києва до Праги, Н. Королева на замовлення міністерства освіти уклала невеличкий шкільний чесько-український словник, який вийшов під редакцією професора С. Смаль-Стоцького. Пізніше — великий (понад 30 арк.) французько-український словник (залишився недрукованим). Писати художні твори українською мовою почала з 1919р. за порадою В. Короліва-Старого. Перше оповідання українською мовою “Гріх (З пам'ятної книжки)” було надруковано у віденському українському тижневику “Воля” 15 січня 1921р. за підписом “Н. Ковалівська-Короліва”. З того часу понад двадцять років усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські українські журнали, а також журнали, що виходили в Чехо-Словаччині, вміщували її твори. Вона принципово не відмовляла жодній редакції у друкуванні своїх творів, тому її ім'я зустрічаємо в досить строкатому списку української періодики.

У середині 30-х — на початку 40-х років виходять книжки Н. Королевої, що принесли їй широке визнання и популярність: збірка легенд “Во дні они” (1935), повісті “1313” (1935), “Без коріння” (1936), збірка оповідань “Інакший світ” (1936), повісті “Предок” (1937), “Сон тіні” (1938), “Легенди старокиївські” (1942 — 1943). Після війни у Чикаго випущено її повість “Quid est veritas?” (1961), завершену ще в 1939p. Останні роки життя письменниця жила самотня, всіма забута, заробляла на прожиття приватними уроками французької та іспанської мов. Її намагання встановити контакти з київськими видавництвами та Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР успіху не мали. Н. Королевій судилося ще побачити віддруковані аркуші своєї книги “Сон тіні. 1313”, яка вийшла 1966р. у Пряшеві.

 

Померла письменниця 1 липня 1966р. в Мельніку.