Василь Земляк
(1923 — 1977)
Справжнє ім'я — Вацлав Сидорович Вацик.
Василь Земляк народився 23 квітня 1923 р. в селі Конюшівці на Вінниччині в селянській родині.
 По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 р. в Україну пересилився прадід майбутнього письменника. Згодом Василь Земляк згадував своє дитинство: «... виріс і жив серед чехів, знаю їхню мову, звичаї, культуру... Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним українцем, але ніколи не забуваю про чехів, і коли приїжджаю в рідне село, то почуваюсь майже правовірним чехом. До речі, я закінчив з відзнакою чеську семирічну, хоча до п'ятого класу (ми жили тоді в українському селі) по-чеськи не вмів розмовляти».
Навчаючись у школі Василь дуже любив читати, тоді ж написав перші свої вірші, п'єси, оповідання. Закінчивши середню школу, він вступив до Харківського авіаційного училища, мріючи стати льотчиком. Але війна перервала навчання: вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт.
Дуже скоро Василь став командиром партизанського взводу, а згодом кінного загону імені О. Суворова. Побачене й пережите пізніше він використав у своїх творах «Гнівний Стратіон», «Підполковник Шиманський», кіносценарії «Олесь Чоботар», багатьох оповіданнях. Після війни він навчався на заочному відділі Житомирського сільськогосподарського інституту (1949—1953), працював у газеті, на кіностудії імені О.Довженка.
У спогадах про Василя Земляка, неодмінно підкреслюється його тонкий артистизм, делікатність, замріяність і рідкісна душевна щирість, любов до природи. Улюбленою твариною письменника був кінь, якого він вважав справжнім витвором природи і уособленням вірності людині. Мабуть, саме тому в його творах ця тварина описана з найбільшою теплотою.
Помер Василь Земляк холодного березневого дня 1977 р., не встигнувши здійснити свої численні творчі задуми.
Ім'я письменника привернуло увагу громадськості після появи друком двох його повістей — «Рідна сторона» (1956) та «Кам'яний брід» (1957), які він присвятив темі українського повоєнного села. До літературної спадщини Земляка також відносимо повісті «Гнівний Стратіон» (1960), «Підполковник Шиманський» (1966), роман-дилогію «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені млини» (1976), трагедію «Президент» (1974—1976), кіносценарії «Олесь Чоботар», «Новели Красного дому», «Останній патрон». Писав він також оповідання, нариси та літературно-критичні статті. За його сценаріями, зокрема, поставлено стрічки "Люди моєї долини" (1960), "Новели Красного дому" (1963), "Дочка Стратіона" (1964), "На Київському напрямку" (1967), "Важкий колос" (1969), "Відвага" (1971). За романом Василя Земляка "Лебедина зграя" Іван Миколайчук зафільмував картину "Вавилон ХХ" (1980).
В оповіданні «Тихоня» розповідається про хлопчика Толю, який приїхав влітку погостювати в бабусі. Але хлопця не приваблювало провести канікули, лежачи голічерева десь на березі річки чи в садку під яблунею. Він хотів працювати разом з усіма, та тендітна міська дитина не справляла враження гарного робітника, тому він чув від, оточуючих прохання «не вештатись під ногами». І тільки старий Маковей запропонував Толі попрацювати в парі з конячкою Тихонею — відтягувати солому до скирти. Хлопчик ніяк не міг зрозуміти, чому дівчата підсміювались з нього і Тихоні, вважаючи конячину «неробою». Випадок допоміг хлопцеві зрозуміти, що причина неробства і «складного норову» коня полягала в тому, що про Тихоню ніхто не дбав, іноді навіть просто забуваючи її напоїти. З того часу Толя взяв на себе обов'язки піклуватись про Тихоню, і кінь жодного разу його не підвів. А коли літо скінчилось і хлопцеві треба було повертатись додому, то Толя не повірив своїм очам: Тихоня прийшла на перон, щоб провести свого маленького друга.
Своїм твором Василь Земляк хотів сказати, що доброта, людяність у ставленні до оточуючих може творити справжні чудеса, що виявляти турботу необхідно не тільки до іншої людини, але й до природи, яку ми просто зобов'язані оберігати. |
