Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства виїхала до Тули, куди було заслано її чоловіка — Пантелеймона Куліша. Від 1854 жили в Петербурзі. 1883 оселилася в Мотронівці.
На весіллі Олександри Білозерської (літературний псевдонім — Ганна Барвінок) і Пантелеймона Куліша старшим боярином був сам Тарас Шевченко. Наречена на знак поваги подарувала йому весільну квітку...
Подружжя Кулішів прямувало до Варшави. Там після обшуку молодят заарештували й повернули в Петербург. Сталося це через донос Петрова на зібрання Кирило-Мефодіївського братства. Потім були слідство, висилка. Судили Пантелеймона за “Повесть об украинском народе”. Чи стало б сил винести все це, якби не було поруч дружини? Ганна Барвінок присвятила себе чоловікові. Коли згоріли рукописи перекладу Біблії українською мовою — плід 25-річної праці Куліша, умовила чоловіка почати все заново. Та не була його тінню. Олександра сама стала писати. Через багато років вона згадуватиме:“Як тільки ми виїхали з Києва, дав мені Куліш зшиток і олівець у руки і умовляв, щоб я записувала, що побачу чи почую... Нова течія мого життя і нова праця. Як тут ще найти натхненнє і річ, котра б варта була пера! Хоч яка поезія з прозою. Та вилетять з голови од штовхання під боки”.
Її творчість високо оцінили сучасники. Але з 1927 року заборонили на території СРСР. Розповідала Ганна Барвінок про тяжку жіночу долю. Недарма ж Борис Грінченко, котрий у 1902 році першим видав її твори, опублікував статтю про письменницю під назвою “Співець жіночого горя”.
П.Куліш присвятив своїй дружині такі строки:
“О, ні! З тобою ми,
Пречиста, не помрем:
Зоставим дві душі в любимій
Материзні.
Світитимуть вони спарованим огнем
Народу темному, безбатченку в
Отчизні”.
Ганна Барвінок виростала в благословенному краї серед чарівної природи і щирих простих людей, мала чутливу душу, яка всотувала все, що пов'язане з Україною, її піснями, звичаями., побутом. І все надбане, збагачене власною любов'ю вона пізніше викладе на папір, подарує людям. Це будуть згустки народного життя, без прикрас і вигадок.
Перші свої літературні твори надрукувала у 1858 році в літературному альманасі "Хата" та журналі "Основа". Вона більше 50-ти років була в літературному житті. У свій час оповідання друкувалися на сторінках багатьох літературних журналів: "Дзвінок", "Рідний край", "Літературно-науковий вісник", "Складка", "Перший вінок".
Ганна Барвінок, яка з дитячих років увібрала в себе від простого сільського люду барвистість, мелодійність і багатство української мови, писала тільки українською мовою, її оповідання своєрідно, психологічно тонко розкривали тяжку безрадісну долю селянки, яка жила надією, що і в її сповненому драматизму житті засвітиться вогник радості і щастя. Вражає мова оповідань, насичена прислів'ями і приказками, народними висловлюваннями, піснями. Ця жінка творила добро, допомагала утверджувати українське на українській землі.
Ганна Барвінок написала оповідання: "Жіноче бідування", "Батькова помилка", "Перемогло". "Восени літо", «П'яниця», «Хатнє лихо», «Молодича боротьба», «Русалка» та ін.
Їм'я талановитої письменниці Ганни Барвінок відоме далеко за межами рідного краю. Вона створила такі повісті і оповідання, які стали окрасою української літератури.
Микола Чернявський - поет, видавець та громадський діяч писав: "Світив місяць на нашому хмарному небі, де не взялась ясна криштально чиста Зоря, і не потопла вона в могутньому сяєві князя - Місяця, не злякалась хмар темних, а засіяла рівним чистим своїм промінням і горить до сього часу. Місяць погас... А зоря ще горить на побілілому небі і вітає новий день.
О, не погасай же люба, ясна Зоре наша, і світи довго-довго над тихомрійною долиною -Україною!
О, не погасай прекрасна Зоре, і причаровуй нас своїм тихим, рівним сяєвом."
Своєю літературною творчістю вона зробила великий внесок у розвиток української літератури та в справу збагачення української літературної мови. Своєю невтомною, наполегливою працею в науковій, освітній, громадській діяльності Ганна Барвінок залишила глибокий слід і відіграла надзвичайно велику роль у розвитку національної культури, науки та в поширенні національної свідомості народу.
Література
Український Радянський Енциклопедичний Словник. — Т. 1. — К., 1966. — С. 147.
Міщук Р. С. Барвінок Ганна // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 129.
Українська письменниця. Ще один псевдонім — А. Нечуй-Вітер. 
