І НА ТІМ РУШНИКОВІ . . .
(виставка-вернісаж: захід для учнів 5-9 класів )
Автор-укладач: Н.І.Каменщикова,
завідувач бібліотеки,
«провідний бібліотекар»
Славутицька ЗОШ № 4
Мета: Викликати в учнів інтерес до історичного минулого. Виховувати національну самосвідомість, інтерес до народних традицій, культурної спадщини українськсго народу. Пробуджувати пізнавальні інтереси до вівчення традиційних художніх промислів українського народу.
Обладнання: Рушник, хліб-сіль, калина, грам-записи українських народних пісень про рушник, “Пісня про рушник” А. Малишка, виставка книг про український рушник, виставка художніх творів про рушник.
Епіграф: “І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов “
Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,
Привітним гожим словом віншувати.
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.
Про цей рушник сьогодні йтиме мова.
Хліб і рушник- одвічні людські символи.
Хліб-сіль на вишитому рушникові- то висока ознака гостиності українського народу.
Людмила Горбач:
Хліб на рушнику
На рушнику, який бабуся вишивала,
Хлібину запашну я покладу.
На вишиванці квітка вже прив’яла,
А хліб- живий, його безсмертний дух.
Узор я перейму, й на чистій полотнині
Знов птахи оживуть і квіти розцвітуть.
Рушник я збережу.
Наступні покоління
Хлібину хай на ньому покладуть.
//Ластовенятко.- К.: Веселка, 1995
А особливо всіх сьогодні хочеться привітати з чудовим весняним днем. Тож нехай і у нашому залі буде справжня весна
Український рушник… З вишитими квітами, зірками, птахами… Від сивої давнини і до наших днів, у радості й горі він був і є невід’ємною часткою нашого життя та побуту. Його порівнюють з піснею, вишитою нитками на полотні.
Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження, поховання людини .
Простий скромно оздоблений рушник, висів у кожній хаті. В різних куточках України він називався по різному: утираг, утиральник, стирач, витирач, набожники, покутники, плечовики. Приміром, рушник для витирання рук і обличчя- утирач, для посуду, стола й лави- стирач, або стирок, для пов’язування сватів- плечовий, плечовик, для ікон- набожник.
Відповідно до призначення, рушники різнились і технікою виконання. Утирачі й стирники (стирачі ) найчастіше ткали із цупких ниток. Покутники, подарункові- із тонкого, гарно вибитого полотна (для пов’язування свіатів ).
Цікава деталь: коли ткали обрядові та весільні рушники, чоловікам забороняли заходити до хати . Жінки починали ткати рушники тільки в середу, п’ятницю або суботу у так звані жіночі дні.
Перший витканий рушник призначався для гостей. Він завжди висів на видному місці. Господиня в знак поваги до гостя, давали йому рушник на плече чи руку, брала кухлик з водою і люб’язно пропонувала свої послуги.
Про рушник- утирач мовиться в народній пісні:
Вода у ведеречку,
Братику , вмийся.
Рушник на кілочку,
Братику, втрися
Найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних рушником, зберіглися у весільному обряді.
Весільний рушник, кожна дівчина вишивали сама собі .
З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
Чорну і червону нитку клала.
А то чорна нитка– то страждання,
А червона нитка– то кохання.
А то чорна нитка часто рвалась,
А червона нитка легко слалась.
Ой, піду в неділеньку на гулянку,
Подарую милому вишиванку.
Сердься, мій соколику, чи не сердься,
Будеш ти носить її коло серця.
Вишивати рушники, сорочки матері навчали своїх дівчат змалку.Багато вишивали дівчата на вечорницях, довгими осінніми та зимними вечорами. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала поповнюватися рушниками. В давнину, якщо ікони не покриті рушниками, то не можна і молитву казати було.
Рушник використовували і в будівництві хати. Коли будували хату, то на рушниках піднімали сволоки, а потім ці рушники дарували майстрам (сволок- це виступ, який робили посередині стелі. До нього прикріплювали залізним значком, щоб вішати одяг чи колиску).
А в коморі сволок,
На ньому рушників сорок,
Біжіте , внесіте,
Та боярів прикрасіте.
—Де використовують рушники тепер? (Прикрашають кімнати, стелять під ноги нареченим, прикрашають весільні машини, на рушнику завжди лежить коравай
—У кого у вас є дома вишиті рушники?
Рушники бувають вишивані, ткані, мальовані. Подивіться, які складні, дивовижні візерунки. Адже не віриться, що своїми руками можно таке диво створити.
У вірші Т. Коломієць говориться:
Біле поле полотняне,
Рівно ткане, чисто пране,
А по ньому голка ходить,
За собою нитку водить.
Покрутиться так і сяк —
Зацвіте червоний мак.
Зазирне і там, і тут— .
Волошечки зацвитуть.
Застрибає навпорошки—
Зажовтіють колоски.
А як пройдеться поволі—
Заряхтять листочки в полі.
Біле поле полотняне.
Рушником барвистим стане
- А хто знає, що означають квіти на рушниках? Наприклад що символізує мак? (Пам’ять роду). Символом чого є лілея? (Символ життя ).
Якщо уважно придивитись до узорів, то вони дуже різноманітні. Ця різноманітність залежить від місцевості, де живуть люди. Як кажуть у народі “Де інша хатка, там інша гадка “.
В.Кордонець
У потемнілій різбленій шкатулці
Я зберігаю вишитий рушник.
Мені його передала бабуся,
У хащах літ зберігся він, не зник.
Рушник цей не прикраса, не для свята,
Він крилами вже сотні літ білів,
Коли біда приходила у хату,
То він зціляв від муки і болінь.
Такий узор на ньому незбагнений!
Як не мудрий, невтямиш, вчому річ:
І папороть цвіте вогнем зеленим,
І стріли блискавиць висять крізь ніч…
А може, простор Доля–Берегиня
Над білим світом руки простягла,
Щоб вберегти ще й наше покоління
Від Карни, від Мари, від всього Зла.
Зелене, жовте, чорне і червоне…
Це пам’ять роду, вічна, як ріка,
Записана язичницьким узором
На крилах талісмана рушника.
// Самоцвіти. Кн. 1.–К.: Молодь. 1996
Ось перед вами узори, характерні для Київської, Чернігівської, Сумської, Полтавської областей. Та нам всім відомо, що “Червоне — то любов, а чорне— то журба “. Як ви бачите гама кольорів різноманітна. На рушниках є, і інші кольори.
Що ж вони означають?
Червоний— сонечко. Коричневий— щаслива дорога. Зелений— зустріч з добрими людьми. Синій— блакитне небо. Жовтий— символ здоров’я, успіху.
Як ми бачимо на Чернігівщині перевага надається зеленому і синьому кольорам. На Київщині— червоний і синій (рослинні орнаменти, та багато кольорні ). Недаремно говорять у народі, що вишивка подібна до мозаїки. Орнаменти бувають різні: рослинні, геометричні, мішані (поєднуються рослинні і геометричні орнаменти ). Всі вони неповторно гарні.
Серед поширених мотивів на рушниках— образ дерева життя, модель роду людського. Дерево починае рости з землі, потім розгалуджується на три гілочки. У візерунках зустрічаємо калину, виноград, мак, лілею, руту, хміль.
Вишита тканина та її орнаменти мають символічне значення. Вимережуючи хрестиком орнаменти, жінки викладали в них свої закликання від злих сил, просили здоров’я, удачі й щедрої долі для тих, кому рушники призначалися.
Візерунки самі придумували. Візерунок був сімейною таємницею, яку мати передавала дочці. Техніка вишивання рушників має близько ста варіантів і так само як і гама кольорів (вишивають хрестиком, гладью, качалочкою, болгарським хрестиком, пряма гладь, миштва ). У “Повісті временних літ “ розповідається про перше повстання древлян у Київській Русі. Як відомо, житичі, (так називали племя ) під проводом удільного коростенського князя Мала, дали рішучий бійІгоревим воякам, котрі стягували непосильну данину, а самого князя розірвали навпіл на пригнутих берегах. У 946 році, зібравши численне військо, Ольга (дружина Ігоря ) вирушила походом на древлян: підступно захопила місто і жорстоко розправилася з його жителями— Коростень був повністю спопелений, а всіх чоловіків перебито, підлітків і юнаків забрано у полон. На кілька століть перестала існувати колись могутня древлянська столиця. Саме тому чорна гама на рушниках характеризувала жіночу тугу за своїми вірними охоронцями— у продовж століть вишивка древлянок мала чорний колір з додатком незначних червоних відтінків.
Як тут не згадати поетичний образ з відомої пісні Дмитра Павличка: “ Два кольори мої, два кольори: червоне то любов, а чорне то журба “. ( звучить пісня “Двіа кольори “ )
Сьогодні ми бачимо лише невелику кількість рушників, що збереглися у наших оселях.
Іван Цюпа: “ Рушник від бабусі “
… Як добру пам’ять про матір я збираю плахти і рушники. Добре, що дещо вціліло. Нещодавно рушники передала мені племінниця Катерина, дочка найстаршої сестри Одарки, а Маруся, її старша дочка, обдарувала мене плахтою. Та ще й якою… … А рушників продавалося на базарі чимало… … На щастя, серед вишиванок потраплялися і старовинні рушники, на яких миготіла червона калина з темними листками, красувався буйним пломенем хміль. Побачивши один рушник з білого полотна, вишитий мережаними суровими нитками, я неабияк зрадів. Це було своєрідне чудо. Кожна ниточка любовно заплетена, і з того вирізування просвічувалися лапасте дубове гілля, жолуді з мисочками. Коли глянути на той рушник на світло, здається, то й не витвір людських рук , а зимової днини мороз створив таке диво на шибках … …Старенька жінка подякувала за увагу до її рушників, що не доведеться їй довго стояти, а я щиро подякував бабусі за покупку… Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які вишивали, творили ці неповторні малюнки. Перш за все скільки тут праці, вигадки! І мабуть , кожний, той хто вишивав цю красу, знаходив у своєму рушникові щось близьке його душі і серцю. Він нагадував вишиванку про якісь події з життя. Справді, діти, робота вишивальниці не легка, але ж яка то радість , коли у твоїх руках голка робить цю казку...
Павло Грабовський
“ Швачка “
Рученьки терпнуть, злипаються віченьки…
Боже, чи довго тягти?
З раннього ранку до пізньої ніченьки
Голкою денно верти.
Кров висиває оте остогиджене,
Прокляте нишком шиття,
Що паненя, вередливе, зманіжене,
Вишвирне геть на сміття.
Де воно знатиме, що то за доленька—
Відшук черствого шматка,
Як за роботою вільна неволенька
Груди ураз дотика.
В одній із народних казок оповідається, що гарні рушники виходили лише у тієї жінки, котра, як плаче— перли сиплються, а як сміється, так усі квіти цвітуть. Рушник на стіні— давній наш звичай. Хата без рушників, казали в народі, як родина без дітей. Отож і недивно, що найкращою з-поміж Малишкових пісень, якій судилося довге життя, стала “Пісня про рушник “, написана 1959 році до кінофільму “Літа молодії “. (Виконується “Пісня про рушник “. Музика Платона Майбороди на слова Андрія Малишка).
Ми сприймаємо цю пісню, як символ материнської любові. Світлому, радісному хоча й прийнятому сумом розлуки звучанню, відповідає сонячний пейзаж і рушник вишиваний, і дорога далека, і щастя— доля, і зелені луги— все це взято з народної творчості Андрій Малишко любив показувати друзям намальований на фронтані (на передній стороні фасаду будинку) свого будинку в Кончі– заспі, це містечко де жив автор пісні— рушник. Коли майстри що обкладали хату, дізналися, що тут живе автор відомої пісні про рушник, створили оте диво… З рушником, вербою, калиною виряджали в дорогу, з ними приходили до породіллі, ушановуючи пам’ять немовляти, зустрічали рідних і гостей, проваджали людину в останню путь.
Багато народних пісень, легенд і переказів складені про рушник. Я зараз вам росповім легенду про те, як мати рушничком стала.
Легенда
… Було це давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів. На все були здібні хлопці, одне лише невміли— вишивати, як їхня мати. Сядуть було біля неї та й кажуть: “Ви матусю, шийте– вишивайте та пісню співайте, а ми подивимося, як народжуються у ваших руках квіти і птахи”. Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: “Долю я вам вигаптовую, а пам’ять про себе в рушник залишу, тож бережіть їх”. Багато рушників вишила мати за своє життя і всі між синами розділила. А даруючи говорила: “Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєі неньки. Куди б ви непоїхали, не пішли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоро.’я береже”. Померла мати, а її і пам’ять про неї в рушничках живими залишились і передаються із покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов'’заний з цими рушниками. Що ж це за звичай? Проваджаючи в далеку дорогу, на війну, чи в армію, мати дарувала синові, донці, чоловікові рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою.
Олесь Гончар
…Хома добувся нарешті і до свого власного майна. Стоячи на возі, він узяв свій мішок за гузирі, витрусив з нього скарби на ящик, став перебирати. Зміна білизни, бритва та памазок, пара халяв, відрізаних від зношених домашніх чобіт, та полотняний домотканний рушник… Не важке Хомине майно, однак і йому немає зараз містця на армійському возі! Важка навіть голка для солдата у поході!.. Взяв гаптований рушник на руки, розгарнув, і гілляста калина зачервоніла до бойців далекими рідними краями, трьохнула вишитими соловейками. — Патку мій, патку! Власними руками Явдоха ці узори виводила!..Давно зберігав, а ниньки розлучатися маю…Не осуди, жінко, не осуди, любко! Пускаю твої вишивані соловейки на високі гори! Летіть, коли вже на те пішло!.. — Не викидай, Хомо, — запротестували товаришві.— Халяви кинь а рушник залиш! Хаєцький постояв якусь мить вагаючись і, нарешті, послухався ради. Згорнув свою барвисту пам’ятку, поклав до кишені —Небагато заважить. Може, навіть легше буде з ним впоході.
// Гончар. О. Прапороностці.– К.: Веселка, 1995
Часто вишивка поєднується з поезією. Тарас Григорович Шевченко завжди цікавився особливостями одягу, його оздобленням, деталями вишивок.
Це знайшло своє відображення в поезії Т. Г. Шевченка “У неділю не гуляла “
І неділю не гуляла,
Та на шовки заробляла,
Та хустину вишивала,
Вишиваючи співала:
Отак вона вишивала,
У віконце поглядала…
Вшановуючи память Великого Кобзаря, його щиру любов до народного мистецтва, Леся Українка, вперше відвідавши могилу у місті Каневі, принесла в дарунок рушник, що вишила власноручно. Зараз його відновлено майстринями Черкащини, і він зберігається у музеї Т. Г. Шевченкана Тарасовій горі. “
Спадала краплею тривога із пера “, так мужня жінка, народна поетеса з Печеніжина на Коломийщині Параска Шовкова, вишила поезію і рушники, сорочки ризи. І так гарно вміла про це сказати:
Хрестик до хрестика,
Нитка до ниточки–
Роза червона,
Мов справжня, жива.
Скільки ще в пам’яті
Співанок витече
Доки в узорі
Заквітнуть слова.
В своєму вірші “ Пісня про рушник “ Борис Олійник говорить про рушник, як про життя, сповідь, історію своєї сім’ї, своєї “красивої і сивої, як доля “ матусі:
Змахнула рукою –
Злетіли у вись рушники.
–Лишайтесь щасливі,
– і стала замисленим полем
На цілу планету,
На всі покоління й віки …
… Наш український рушник пройшов крізь віки, і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не чорствіє душею. Про рушник в українській поезії та прозі вам розповісь книжкова виставка та рекомендаційний список літератури. Про нього писали видатні поети як: Андрій Малишко, Людмила Стрільчук, Анатолій Кичинський, Іван Цюпа, Олесь Гончар та інші українські письменники. Про рушник пишуть і наші діти, які навчаються в школах та вчителі які навчають.
Сергій Миргородський
Рушник журби
В музеї я побачив рушник журби.
У вирій відлітають журавлі,
Між ними білі
Й ті, що почорніли.
Стоять у лісі ялинки,
Між ними й ті,
що почорніли
Цвітуть у лузі квіточки,
Між ними й почорніли.
З Народичів рушник цей…
Невже ті давнії народицькії ткалі
Те лихо атомне
Давно передбачали ?!
Яна Литвиненко
Невмирущий оберіг
Коли мені тяжко буде,
Коли буде душа страждать,
Згадай матусеньку любу,
Що вчила мене вишивать.
Як згляну на той рушничок,
Що з нею ми вдвох вишивали,
Червоний із чорним стібок
Висвітлює образ твій, мамо…
Згадаю дитинство роки,
Усмішку твою світанкову,
Ніжний дотик твоєї руки,
Твоє тихе і лагідне слово.
Андрій Мороз
Бабусин рушник
Заходжу у світлицю,
Дивлюся в куток червоний,
Там– в рушникові ряснім
Бабусині ікони
Ще від своєї мами
Бабуся вспадкувала
Цей рушничок барвистий
В куточку з образами.
Моя родина вірить
В щасливу мою долю.
Тому хотів би мати
Той рушничок з собою.
Щоб у житті веселім
І у тяжкі часи
Мені допомагали
Рушник і образи.
О. Добжанська
Навчи вишивати мене, мамо …
Навчи вишивати мене, мамо!
І навчи мене, рідна, отак,
Щоб шиття лебеділо словами,
Промовляли волошки і мак.
Щоб у серці моєму розквітлому
Стали піснею ситець і шовк
Щоб я вишила милому, рідному
Подарунок з вкраїнських квіток.
Іван Гончар
Рушники
Розвісила дружина рушники.
Хоч каже дехто: “Вже виходять з моди”.
Та чую я, як б’ється із віків
Минуле мого рідного народу.
В гарячих візерунках пломенить
Пролита кров за правду і за волю,
І кожна нитка райдужно горить–
Розказує про України долю.
Розвісила дружина рушники,
Запахли в хаті трави, сонце, квіти,
І почали поля, ліси , струмки
Та вся земля зі мною говорити.
На кінець нашої цікавої розмови я хочу побажати вам, щоб ви були щасливими і неповторно гарними, як і оці рушники. Хай ваша доля буде щасливою. Вчітся любити красу, дарувати людям тільки добро.
Благословенні будьте ,небеса
І ясне сонце, будь благословенне.
Нехай панує на землі краса
І не шуга полум’я шалене.
Нехай панує на землі добро,
Співає пісню колискову,
Хай не конає батечко Дніпро
І вільно лине в далеч світанкову.
Іван Бердник
Використана література :
1. Бібліотека початкової школи.– 2001.–№ 5.
2. Гончар О. Прапороносці: Трилогія.–К.: Веселка, 1995.– 463 с.
3. Жива вода.– 2001.– № 6.
4. Ластовенятко: Вірші, оповідання, казки/ Упор.: Н. Кир’ян.– К.: Веселка, 1995.– 79 с.
5. Самоцвіти: Вірші педагогів України. У 2–х кн. Кн.1. –К. :Молодь, 1996.– 225 с.
6. Українська дожовтнева революція: Вибрані твори.– 2– ге вид., доп.– К.: Веселка, 1983.– 270 с.– (“Шкільна бібліотека “)
7. Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.– 2001.– № 5
8. Цюпа І.. Вибрані твори. У 2– х Т. Т.1.–К.: Дніпро, 1991.–574 с.
9. Шкільний світ. –2000.–№ 4.
Источник: http://www.sasl.at.ua | 
