- Що ви вивчали на попередньому уроці ?

- Яку роль відіграє пісня в житті українського народу ?

- Які ви знаєте прислів’я про українську пісню ?

- Звідки бере початок українська народна музика ? (Її витоки в обрядових (колядках, щедрівках, веснянках, русальних, купальських й обжинкових піснях)

- Чому, на вашу думку, Україна так славиться піснями ?

 

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну та порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики…

Обдарувавши усіх, підвівся Господь Бог зі свого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багренів вінок із червоної калини.

- Хто ти ? Чого плачеш? – запитав Господь.

- Я – Україна. А плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові, й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з вдів та сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.

- Чого ж ти не підійшла до мене ? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю ?

 

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

 

- Є у мене неоцінений дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня.

 

Узяла дівчина – Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

 

Учитель: Велике багатство мудрості та краси передали нам предки. Уявити рідну землю без пісень неможливо. В обрядовій народній поезіїх слово поєднувалося з драматичною дією, музикою танцями, іграми.

 

Тема нашого уроку “Народні театральні дійства”. Сьогодні ми поговоримо про зародки, українського театру, який нерозривно зв’язаний з піснями, обрядами.

 

Зародки театрального мистецтва на Київщині сягають у глибину століть. Його витоки дослідники вбачають в усній народній творчості, зокрема в народних обрядах та іграх, в яких були елементи народної драми. Типовим зразком театралізованих дійств на Київщині були відомі весняні народні обрядові пісні, – ігри, танки. Вони тісно пов’язані з трудовою діяльністю людини і мали магічний характер: словом і рухами дійові особи прагнули задобрити сили природи, щоб одержати багаті врожаї.

 

Характерно, що в народних іграх виділялися іскристе слово, гарна мелодія, чіткі рухи і жести, пісня поєднувалася із танком, а поетичне слово із пантомімою, завдяки чому народні видовища і дійства з часом набули справжньої художності. Через слово, діалог, дотепне запитання, кмітливу відповідь, пластичні рухи учасники ігор прагнули викликати глибокі почуття і позитивні настрої в глядачів, які збиралися найчастіше на сільському майдані, просто неба. Дуже часто народна гра переростала в драматичну побутову сценку. Отже, виконавець повинен був володіти акторською майстерністю.

 

На Київщині ще за часів Київської Русі побутувала народна традиція наряджатися під час гри екоюсь твариною, здебільшого “козою”, “конем”, “ведмедем” Такі ряджені виконували магічні дії, що мали забезпечити людині удачу, добре полювання, щасливе господарювання. Такі дійства перетворювалися на справжні народні вистави. У різних місцевостях вони мали різні варіанти.

 

Учитель: Сьогодні на уроці ми розглянемо деякі театральні дійства, які пов’язані з обрядами та звичаями українського народу.

 

Важко відшукати поетичні обряди в повсякденному побуті наших пращурів, ніж дійства, пов’язані із зустріччю весни. Довгий осінньо-зимовий період відповідно налаштовував людей на мажорний лад, коли нарешті, земля остаточно звільниться од снігу, проклюнуться брунатні списики трав, забруньковують дерева. Пробудження природи від зимової сплячки символізувало в дохристиянські часи й народження Нового року. Саме весною, у березні, наші предки відзначали новолітування. Живучи серед мальовничої природи, вони відчували нерозривний зв’язок із нею і часто уособлювали її, уявляючи як живу істоту.

 

Весна – в уявленні народу – це гарна молода дівчина, уквітчана віночком, очікувана й жадана. В одній із веснянок співається:

 

- Весняночко – паняночко,

Де ти зимувала ?

У садочку на пеньочку

На сорочки пряла.

 

Дівчину – весну закликала молодь піснями-веснянками, діти зустрічали її з дарами-солодким печивом у вигляді пташок, адже люди вірили, що весну приносять на крилах з вирію птахи. Закликання весни було справжнім народним святом у селі. До цього свята готувались і дорослі і діти. Дорослі одягали білі вишиті сорочки, барвисті спідниці, новенькі хустини, а дівчата вишиті білі блузки, підперезані крайкою запаски. На головах у них були віночки з живих квітів, од яких на всі боки розвивалися різнокольорові стрічки. Поодинці й парами поспішали на леваду хлопці та дівчата, літні люди. Всі у святковому одязі, з піднесеним настроєм. Хлопці і дівчата водили хороводи. Один з них ми сьогодні підготували.

 

 

Подивимося на малюнок хороводу. Чому йому немає ні початку, ні кінця ? Що так рухалось ? Сонечко. На літо, на осінь, на зиму, на весну. Отже наш танець відтворює рух сонця протягом року. Дівчата зверталися до сонечка, як до божества, щоб воно вийшло, щоб краще гріло, щоб розтанули сніги, зазеленіла трава і зацвіли квіти.

 

Згадайте слова, якими закликали сонечко.

 

Вийди, вийди сонечко,

На дідове віконечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір’ячко.

На весняні квіточки,

На маленькі діточки.

 

Вийшло сонечко, розтанули сніги, розліякла земля. Настала пора орати ниву, сіяти яру пшеницю, овес, ячмінь, просо, горох – усі весняні культури.

 

- Скажіть, а від чого залежить урожай ?

- Від дощу!

- Отже треба було покликати дощ і принести йому жертву – дві ще православ’янські страви: борщ, і кашу.

- Як кликали дощ ?

 

Іди, іди дощику !

Зварю тобі борщику !

Мені кашка, тобі борщ,

Щоб ішов добрий дощ !

 

Зима відступала. Але треба було її прогнати зовсім.

 

А як прогнати зиму?

– Треба її спалити !

- Я як спалювали зиму !

Хлопці робили опудало зими із соломи. Для того вогнища хлопці збирали усякі старі речі, все сміття, що зібралося за зиму в селі. Спалювали зиму. Тоді починалися весняні хороводи. Найдавнішим магічним танком, який має закликати весну, відображати річний рух сонця був “Кривий танець”.

 

От бачите, як глибоко в давнину сягають наші пісні. В цих піснях наше коріння, краса, талант, мудрість народна.

 

Ще одним найдавнішим театральним дійством біло свято Івана Купала. Припадає воно на середину літа, на період літнього сонцестояння. Цього дня наші предки збирали трави і зілля, плели вінки з квітів, купалися та обливалися водою. Вважалося, що зілля, зібране в цей час має цілющі властивості. Нам відома легенда про дивовижний цвіт папороті, який буцімто розцвітає саме в купальську ніч, а хто його знайде, тому він приносить щастя. Відзначають свято Івана Купала 7 липня. Це час пишного буяння й розквіту природи, а разом з тим короткого перепочинку хлібороба перед початком жнив.

 

Дівчата цього дня виходять на луки, збирають квіти, лікарські рослини. Зібравшись на березі річки чи ставка, плетуть вінки. А хлопці закопують посеред галявини деревце (вербу, вишню, сосну) – так звану купальницю. Дівчата прикрашають її вінками, квітами, різнобарвними стрічками, співаючи при цьому спеціально приурочені пісні. З настанням вечора розпалювалося купальське вогнище. Коло того вогнища, як і коло деревця, влаштовували різні розваги, співи, ігри, до яких залучалася вся сільська молодь. А коли вогнище трохи пригасало, через нього стрибали хто поодинці, хто парами.

 

Колись вважалося, ніби вогонь очищає від усяких хвороб і злих духів, а тепер це стало просто розвагою. Пускання на воду вінків – один з найпоетичніших звичаїв нашого народу. З ним пов’язані ворожіння та різні повір’я, як от до якого берега припливе вінок, туди дівка вийде заміж. А якщо вінок крутиться на місці, то цього року дівчина заміж не вийде. Найгірше, коли вінок потоне – це віщувало нещастя.

 

Поетичний купальський звичай, з його яскравими атрибутами – плетенням вінків та гаданням на них, фантастичними русалками, що виходять на берег річки при світлі місяця стрибання через вогонь, пісні, хороводи, ігрища – все це дуже вдячний матеріал для сценічного втілення. Його охоче використовують як професіональні, так і любительські хори, танцювальні ансамблі.

 

Ми ж, глядачі, милуємося красою мистецтва і споглядаємо його, не замислюючись над тим, що це не казка, а саме життя нашого народу в минулому. Треба зробити цю красу часткою нашого побуту. Адже її створили не поети, не композитори і не режисери, а сам народ, і на сцену вона перейшла з життя.

 

 
Жнивний цикл та обжинкові обряди – це поезія хліборобської праці. Вона завершує календарну обрядовість. Суть обряду обжинків – це заклинання врожаю на наступний рік.

 

Чисто одягнені причепурені господарі всією сім’єю виходили в “легкий день” зажинати ниву. Господар брав у поле хліб, ставав на схід сонця, шанобливо скидав капелюха і благословлявся: “Дай, Боже, в час добрий, в доброму здоров’ї пожать та й на той рік дождать!”

 

Тут, як і в щедрівках, людина зверталася до сонця, якому поклонялися як творцеві врожаю. Зажинаючи ниву, мати збирала першу жменю колосся. Брала туди жито, пшеницю, овес – що було на ниві. Робила квітку, перев’язувала її червоною стрічкою і ставила на покуті. Ця квітка у нас називалася “коляда” і мала стояти аж до Різдва. А потім зерно вминали і сіяли з новим посівом. Це означало невмирущість, неперервність життя у природі.

 

Праця під час жнив супроводжувалася піснями. В таких піснях прославляли ниву, величали господарів та женчиків. А коли закінчували жати, то відбувався обряд – обжинки. Сюди входили різні магічні дії: завивання “бороди”, плетіння вінка, орання ниви тощо. Брали парне число колосків (20-30), заламували на схід сонця, зерно висипали в розпущену землю. Саме “бороду” перев’язували червоною стрічкою, прикрашали квітами. Навколо бороди водили хороводи і співали:

 

Нивко, нивко,

Віддай мені силку!

Я на тобі робила,

Всю силу лишила!

 

З останніх колосків жита сплітали вінок – символ сонця – й одягали його на голову найкращій жінці. Її називали княгинею. Вона несла вінок на голові до села і вручала господареві. З цим вінком або з останнім снопом пов’язували віру в неперервність життя природи.

 

 

Вертеп

 

- Опишіть ваше розуміння вертепу. (діти готували вдома)

 

Тож давайте пам’ятати і відроджувати давні традиції наших батьків, дідусів, бабусів.

 

 

- Що і як зображали у своїх виступах найдавніші актори ?

- З якими обрядами та звичаями пов’язані театральні дійства (відповіді учнів)

 

В народі кажуть: “Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього”.

 

 

Записати спогади, дідусів, бабусь про те, як вони святкували народні свята.

 

 

1. Скуратівський В. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.-192 с. : іл.

2. Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф. Кирчіва.- Львів: Фені