Презентація книги Галини Ковтун « Я писатиму тобі щодня…»
(До річниці Чорнобильської трагедії)
Підготували: Примаченко Н. М. Шумейко С. В. Клименко Л. М.
бібліотека ЗОШ № 3 м.Славутича
Мета: виховувати почуття співчутливості, критичне ставлення до історичних подій. Розвивати почуття гордості за свій народ. Прищеплювати любов до рідного краю.
Обладнання: стіл, накритий рушником, свічка, живі квіти, фотографії Г. Ковтун, В.Правика, магнітофон, фонограми, книга.
Вислови:
1) Чи знаєш, ти світе,
Як сиво ридає полин,
Як тяжко, як тужко
Моєму народу болить.
( Б. Олійник)
2) А душа людська
Пам’ятатиме вас,
А пам’ять людська
Повертатиме вас.
Пісня Леоніда Горлача «Гніздо».
Плакат-епіграф:
Ви заступили собою
Від лютої хвилі-пожежі,
Ставши до грізного бою –
В тій, що родились одежі.
І віддали – що мали:
Життя – що одне в людини.
Пісня з к/ф «Сімнадцять миттєвостей весни».
Хід заходу
Не винен я, що все це сталось,
Що розкололась неба твердь,
Що в золотом покриту галузь
Ми атомну впустили смерть!
(Д. Павличко)
Ведуча: Минають дні, місяці з пам’ятної квітневої ночі 26 квітня 1986 року, ночі, коли сталася страшна Чорнобильська подія. 20 років тому, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС вночі о 1 год. 23 хв. 40 сек. велетенське полум’я несподівано розірвало нічну пітьму.
Наслідки, які мала аварія – це катастрофа планетарного маштабу. Вона рівняється вибуху більше, як п’ятсот атомних бомб. Радіоактивна хмара проникла в атмосферу всієї північної півкулі землі. Практично всі, хто першими включилися в боротьбу з пожежею, дістали небезпечні для життя дози опромінення.
Чорнобиль… Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи. Багато книг написано про героїв-ліквідаторів тієї страшної біди, але книга журналістки Галини Ковтун “Я писатиму тобі щодня…” особлива. Особлива вона тому, що присвячена Володимиру Правику, який був начальником караулу на атомній і першим кинувся назустріч біді.
Назустріч цьому земному болю пішла і авторка книги – журналістка Галина Ковтун. Вона ніколи в житті не зустрічалась з Володимиром Правиком, але Чорнобильська трагедія звела їхні долі на одній дорозі.
Галина Ковтун привернулася серцем до материнської муки Наталії Іванівни Правик і горя юної вдови Надії з якими зустрілась авторка. Вона відкрила нам душу лірика і героя, поета із скромними лейтенантськими пагонами. Галина Олексіївна працювала майже два десятки років у газеті “Радянська Україна”.
Подією в журналістиці став нарис “Жили як лебеді”, який був надрукований у цій газеті. Україна читала розповідь про Героя Радянського Союзу Володимира Правика, про його лебедину любов, читала листи Володі до дружини. Книжечка ця, Галини Олексіївни, написана і друкувалася в зоряний час її таланту. Вона зустрілася із вдовою Володимира Правика Надією. Надійка зажурено і довірливо подала журналістці листа від Володі. І журналістка відкрила їм небо. Галина Олексіївна подарувала нам оцю чудову лебедину пісню - книгу “Я писатиму тобі щодня…”, цю повість у листах, з якою ми сьогодні з вами познайомимося.
Учениця 1: Володимира Правика немає серед нас. Але якою чудовою людиною постає він – Герой Радянського Союзу, у своїх листах до коханої, до нареченої, до дружини! За час їхнього знайомства, дружби, спільного життя Володя написав Надії вісімсот листів!
Учениця 2: У листі освідчився їй у коханні. У листі запропонував руку і серце. Листи… Це було як музика. Слова – ноти, за якими образи їх теперішнього і майбутнього щастя. Вона розуміла: ціна його слів надзвичайно висока. Він їх нікому не може звірити: ні сонцю, ні вітру – лише їй. Своїй коханій. Листоноша приносила і по два, і по чотири конверти, які влітали, мов білі чисті голуби і несли на своїх крилах слова, зрозумілі лише двом – Володі та Надії. Їм довго довелося бути в розлуці: Надя продовжувала навчання.
Читець: книга стор. 8-9 (лист).
Учениця 1: Одружилися вони у 1984 році. Згодом їм дали квартиру у Прип’яті.Цей рік дарував їм стільки свят! У квітні народилась донька, у травні – братове повноліття. Далі – півстолітній батьків ювілей і срібне весілля батьків. Життя так прекрасно починалося! Якось він написав Наді:
Читець: лист стр. 15.
Учениця 2: Того квітневого вечора Володя як звичайно пішов на службу в караул. Надя викупала Наталочку, нагодувала і поклала спати. Сама заходилася прати пелюшки. У відчинене вікно вливалися весняні пахощі лісу й поля, гомін міста. Був вечір напередодні вихідного дня. Надя думала про те, що вони з Правиком поїдуть у Чорнобиль до мами Наталії, допоможуть копати город, садити картоплю. Розквітала весна. Все пробуджувалось до життя. Було радісно і спокійно. Чи могла вона знати, хіба міг подумати він, що через кілька годин станеться лихо і Володя перший кинеться у вогонь. Стоятиме до кінця, як боєць, над страшним жерлом реактора, щоб потім чесно людям в очі дивитись!
(Музика)
Учениця 1: Він одержав сотні рентгенів і прожив ще шістнадцять днів. Усі ці дні з ним була мати, Наталія Іванівна, а Надя лишилася з дитинкою, бо лікарі їй не дозволили. Володя написав їй листа, останнього.
Читець: лист стр. 127-128.
Учениця 2: Пізніше, коли по їх життю пройшла та чорнобильська смуга і коли Надя зрозуміла, як безконечно може тягнутись самотність, вона не змогла змиритися з тим, що сталося. І придумала собі казочку: “Володя живий. Просто ще не закінчено лікування. Ось йому стане краще, і він напише мені листа. Найкоротшого у світі: “Зустрічай!” і вона стріне.
Учениця 1 : Зустрілись вони з Надею у Москві в клініці. Володя тримався дуже мужньо і все просив її: “Ти вже йди. Там же донька. Вона плаче. А я невдовзі повернуся. Я тобі обіцяю”. Він буквально випроваджував її. Він знав, що й сам уже став пошкодженим “реактором”, який випромінює страшні рентгени.
Поховали Володимира Правика у Москві з усіма воїнськими почестями, як героя. І Надя з донечкою поклали на могилу два букети тюльпанів.
(Покласти квіти до фотографії і свічки).
Учениця 2: Його Золоту Зірку вручили матері – Наталії Іванівні. А листи… Їх привезла Надя з Прип’яті, коли їй дозволили там побувати. Вони зберігають тепло їхнього дому, а ще гарячий слід останніх подій.
Ведуча: Сьогодні ви почули лише декілька листів. Але в цій книзі їх набагато більше. Його фото, разом з фотографіями товаришів – шеренга мужніх: Володимир Правик, Віктор Кібенок, Василь Ігнатенко… Всього було сто чоловік. Всі вони були пожежники в ту ніч і в ту годину і в наступні години були там, відвойовуючи у радіоактивного вогню метр за метром. Багато людей пильно вдивлялися в обличчя цих хлопців і намагалися збагнути звідки у них таке розуміння обов’язку, таке безстрашшя і самовідданість ? Особистим прикладом, відвагою і мужністю він надихав своїх бійців, і вони безстрашно йшли за своїм командиром. Всі чесно виконали свій обов’язок.
Книжечка ця – лебедина пісня Галини Ковтун. Серце журналістки страждало і плакало разом з чорнобильцями, не витримало і згасло. Нажаль, книга вийшла в світ наступного дня після її смерті. Доля авторки цієї книги трагічна як доля і головного героя книги, і багатьох інших людей, які причетні до Чорнобильської трагедії. Давайте вшануємо їхню світлу пам’ять хвилиною мовчання.
Ми думаємо, що книга Г. Ковтун “Я писатиму тобі щодня…” допоможе вам доторкнутися до людського горя, страждання, любові до життя, відданості своїй справі, стане прикладом мужності, героїзму в наш мирний, але атомний час.
“Я писатиму тобі щодня…”, - лишив на землі клятву своїй коханій Володимир Правик. І ми віримо в праведність цієї клятви: він писатиме листи коханій, нам, світові до того дня, поки ми пам’ятатимемо його. Разом з його словом ми будемо чути пісню журналістки Галини, бо вона співала її щодня з голосу наших матерів.
Дякуємо всім за увагу!
Література:
1. Ковтун Г. О. Я писатиму тобі щодня…: Повість у листах: Для серед. та ст. шк. віку. – К. : Веселка, 1989. – 142 с.: іл.
2. Куцериб С., Терзалова О. Чорнобиль не має минулого часу: Сценарій вечора-реквієма // Шк. світ. – 2005. – берез. - № 12. – С. 10-13.
3. Гаврилюк І. В. Мужність і біль Чорнобиля: Год. спілкування // Позакл. час. – 2002. – квіт. - № 7. – С. 15.
Источник: http://www.sasl.at.ua | 
