Сучасний учень і культура читання
Ярова Т.Е.
завідуюча бібліотекою
Славутицької ЗОШ № 1,
провідний бібліотекар
«Читання – це мистецтво, і треба знати, як читати»
(Е.Фаге. Французький історик літератури і критик)
Після того, як учень отримав необхідні книжки і вийшов з бібліотеки, я запитала у його вчителя, який знаходився поруч: «Мабуть, це щастя працювати в класі, де є такі учні?» «Так, - сказав вчитель посміхаючись, - він такий читач!». Я кивнула, вважаючи, що знаю точно, що мав на увазі вчитель.
Іншим разом в бібліотеці виникла розмова між вчителями про те, що деякі учні мають проблеми в письмі і читанні. «Причина в тому, що вони просто - не читачі». І знову я кивнула, вважаючи, що знаю точно, що вони мають на увазі.
Ці два моменти – непоодинокі приклади. Можна навести безліч подібних прикладів, коли вчителі розподіляють учнів на тих, хто читає, і тих, хто не читає. Ми, бібліотекарі, ділимо дітей за тими самими ознаками – читає або не читає. Чи завжди наші характеристики відповідають дійсності?
Що означає бути читачем?
Коли я запитую дітей про те, чи вміють вони читати, більшість з них відповідає, що так. Але це – не той вид читання, який вчителі і бібліотекарі мають на увазі, коли характеризують учнів як читачів або НЕчитачів. Мова йде про специфічний вид читання, який передбачає розуміння прочитаного: здатність розпізнавати логічний зв’язок між окремими частинами тексту, аналізувати цей текст, а також висловлювати свою точку зору щодо прочитаного.
Я думаю, що ми використовуємо ці визначення і щодо нашої власної ідентифікації як читачів також. Коли я занадто завантажена і жаліюсь колегам, що зовсім не маю часу на читання, це не означає, що я не читаю газету або якусь книжку перед тим, як лягати спати. Це лише означає, що я під час такого читання не займаюся певною аналітичною діяльністю з метою, наприклад, створити якийсь новий інформаційний продукт.
Коли я говорю про себе як про читача, я маю на увазі серйозне читання, що передбачає інтелектуальну діяльність. Ідентифікуючи наших учнів як читачів або НЕчитачів ми маємо на увазі теж саме. Коли вчитель говорить, що той чи інший учень - НЕчитач, це лише означає, що дитина не читає або не розуміє текст, який загадав читати вчитель. Діти, у відповідь на моє запитання, кого на їхню думку можна назвати справжнім читачем, перш за все, називають того, хто добре навчається і з яким легко, цікаво спілкуватися. Їхні батьки також відносять читання до інтелектуально-розвивальної діяльності, яка впливає на академічну успішність дитини в школі.
На думку ж спеціалістів, читачі відрізняються від НЕчитачів рівнем розвитку інтелекту. Читачі здатні мислити в рамках проблем, схоплювати ціле і виявляти протиріччя і зв’язок явищ, більш адекватно оцінювати ситуацію, швидше знаходити правильні рішення, мають більший обсяг пам’яті і активне творче мислення, краще володіють мовою. Вони точніше формулюють думки, вільніше пишуть, більш легко вступають у контакти і приємні у спілкуванні, більш критичні, самостійні в судженнях і поведінці.
Таким чином, можна сказати, що читання формує якості більш духовно зрілої, освіченої, культурної і соціально цінної людини, і читач – це той, хто володіє високим рівнем культури читання.
Що означає мати високий рівень культури читання?
Культура, в загальних рисах, - об’єднаний зразок, модель поведінки, методів, переконань і знань, що складаються в певні правила, за допомогою яких люди організовують себе і своє життя. Хоча, представники того чи іншого суспільства або культури не роблять однакові речі, не виконують однакові ролі або однаково розуміють культуру, проте всі вони беруть участь в основному процесі і підтримують основні правила тієї культури.
Стосовно культури читання, це, очевидно, зразок поведінки читача, «модель читання», методи, переконання і знання, за допомогою яких відбувається творчий розвиток особистості.
Читач не існує поза суспільством і тому, для розуміння культури читання сучасного учня, необхідно розглянути умови, які впливають на цей процес.
Наші діти живуть у світі, де найновіші електронні комунікації стали реальністю, яка завжди існувала для них. Комп’ютер стає частиною природного оточення в сприйнятті нового покоління, є атрибутом дійсності. Читання, сама книга, друкований текст, існують в досить жорсткій конкуренції за час дитини – час, який раніше дитина проводила за книжкою. Тепер вона витрачає цей час на перегляд фільму, відеофільму або на комп’ютерну гру. Це безпосередньо впливає на ставлення дитини до читання.
По-перше, вона не має часу на читання.
По-друге, візуальна інформація сприймається легше.
Можна сказати, що відбувається «заміщення» книжної культури «візуальною». Сьогоднішні діти – «плем’я" комп’ютерне, не схоже на попередні покоління, які побудували потужну книжну культуру. І якщо ми говоримо про зміни у суспільстві, то слід говорити і про те, що сьогодні змінюється і характер читання дітей і підлітків: воно стає більш прагматичним. І такі речі треба розуміти.
«Модель читання» сучасного учня стає більш схожою на «модель читання» дорослої людини: частина книг – для навчання (роботи), частина – чисто для відпочинку (рекреації, релаксації). «Відходить» та частина дитячого читання, яке було «для душі».
Враховуючи зміни у вигляді і звичках читачів, які розвиваються і будуть жити в новій «електронній культурі», для визначення рівня культури читання слід зважати, перш за все, на якості читання та якості читацької соціалізації, сукупність яких і становить читацьку культуру особистості.
Читач, який має високий рівень культури читання:
- володіє способами читання відповідно цілі читання: для навчального читання – вдумливо, уважно; для дозвіллєвого – швидше, обговорюючи окремі епізоди з рідними та друзями;
- щоденно читає більше ніж 11 сторінок тексту (друкованого чи електронного);
- володіє уміннями інформаційної обробки тексту: робить нотатки по тексту, звертається до словника, якщо в тексті зустрічаються незрозумілі слова, викладає текст своїми словами;
- має домашню бібліотеку, в тому числі некнижкові інформаційні ресурси;
- користується різними бібліотеками.
Прикінцеві нотатки
Очевидно, для нових поколінь читання буде відігравати все меншу роль. І читати будуть ті, хто любить читати. Особисто мені – як людині книжній – хочеться, щоб тих, хто любить читати, було більше. А для цього необхідно підтримувати любов до читання. Батькам – в своїх дітях і внуках, бібліотекарям – у відвідувачах бібліотек, і вчителям – в учнях. «Захисники читання» повинні змиритися з тим, що інші фактори будуть більш важливими. Проте, щоб залишатися (або стати) «носіями зразків», не обов’язково, мені здається, наполягати на монополії і на тому, що ці зразки – єдині. Достатньо просто вважати їх своїми.
Література
1. Добрынина Н.Е. По ступенькам культуры чтения.// Библиотековедение.- 2000.- №3. - С.52-57.
2.Тимофеева И.Н. Чтение современных детей в свете традиций отечественной педагогики // Школьная библиотека.- 2003.- №1.- С.58-63.
3. Тихомирова И.И. Стимулы и мотивы чтения // Школьная библиотека.– 2002. – №5. – С.22-24.
Источник: http://www.sasl.at.ua | 
