Формування інформаційної культури учнів
як головна складова роботи шкільної бібліотеки
в умовах реформування сучасної освіти
У ХХІ ст. освіта постала перед рядом історичних викликів, наприклад, забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли ідеї, знання і технології змінюються набагато швидше, ніж покоління людей. Також слід знайти раціональні схеми співвідношення між інтенсивним розвитком знань, високих технологій і людською здатністю їх творчо засвоїти, виробити в людини здатність до свідомого й ефективного функціонування в умовах небувалого ускладнення відносин у глобалізованому, інформаційному суспільстві.
Незмінною є проблема взаємозв’зку навчання, виховання та практичного досвіду роботи з джерелами інформації. Стосовно викладання навчальних предметів в сучасній школі вона передбачає набуття знань, умінь і навичок через формування інформаційної культури, формування пізнавальних здібностей та інтересів дітей.
Навчити в школі всьому неможливо. Рано чи пізно знання застаріють і людина стане функціонально недієздатною. Виникає потреба вироблення в учня вміння навчатися, самостійно знаходити необхідне джерело інформації, застосовувати знання, набуті впродовж життя, у власній практичній діяльності. Тобто бути освіченою і компетентною людиною, яка може адаптуватися в умовах постійних змін.
Практика ж показує, що в багатьох учнів недостатньо сформовані навіть елементарні вміння та навички працювати в бібліотеці, шукати літературу. Школярі не вміють раціонально використовувати та подавати інформацію з різних джерел. Більшість учнів вчаться “для оцінок”, за принципом “зазубрив – відповів – забув”.
Про це свідчать такі дані (дослідження проводились в школі на паралелі 8-9 класів): основна маса учнів (близько 70%) відвідують бібліотеку, виконуючи те чи інше завдання вчителів, 25% учнів не відвідують бібліотеку взагалі, 3% - йдуть до бібліотеки, щоб заспокоїтися і переглянути журнали, і лише 2% - щоб знайти інформацію для власних потреб, не пов’язаних із школою, або взяти книжку для читання у вільний час.
Майже 97% учнів не мають чіткого уявлення про те, що таке рекомендаційна бібліографія, як працювати з бібліотечним каталогом і картотекою, як самостійно вибрати потрібну книжку для свого віку.
Майже 90% опитаних назвали основною причиною, яка заважає вчитися краще, власні лінощі, 3% - погану пам’ять, 3% - нудність і нецікавість, 2% - надмірне захоплення комп’ютерними іграми, і лише 1% учнів вважають, що для того, щоб вчитися краще, слід більше читати.
Майже всі учні не прагнуть знати хоча б про існування додаткових джерел інформації на допомогу вивченню шкільних предметів.
Переважна більшість учнів читають ті чи інші періодичні видання, але лише один учень назвав як улюблений - науково-пізнавальний журнал, що відповідає за призначенням його віку.
Лише 2% учнів вважають, що бібліотека може допомогти учневі навчатися краще. Не дивно, що серед улюблених шкільних предметів називаються такі, що не потребують посиленої розумової діяльності. Як відомо, дитині подобається те, що в неї виходить. Якщо учень не вміє навчатися, не володіє інформаційною культурою на достатньому рівні, він намагатиметься уникнути будь-яких дій, пов’язаних з розумовою діяльністю.
Отже, важливе завдання вчителя та бібліотекаря - зацікавити учнів додатковими джерелами інформації, націлити на їх пошук у бібліотеці, заповнити прогалини в знаннях учнів з основ інформаційної культури.
Сутність досвіду полягає в організації систематичного цілеспрямованого розвитку загальнонавчальних умінь і навичок знань учнів та їх практичного застосування засобами формування інформаційної культури. Досягнення мети формування інформаційної культури здійснюється в процесі вирішення наступних завдань:
- вивчення різноманітних джерел інформації;
- опанування способів аналітико-синтетичної переробки навчальної інформації ;
- опанування прийомів і засобів самостійного ведення пошуку інформації відповідно до завдань, що виникають під час навчання;
- вивчення і застосування можливостей новітніх інформаційних технологій.
Слід зазначити, що найбільший обсяг знань, пов’язаних зі сферою інформаційної культури, припадає на вивчення різноманітних джерел інформації, а найбільший обсяг умінь - на опанування способів аналітико-синтетичної переробки інформації. В опануванні учнями прийомів і способів самостійного ведення пошуку інформації переважають уміння. Формування знань і вмінь учнів щодо використання новітніх освітніх технологій, як невід’ємної частини інформаційної культури, за реальних обставин, коли відсутні комп’ютерні класи, реалізується шляхом формування уявлень про можливості персональних комп’ютерів, використання глобальної мережі Інтернет для пошуку потрібної інформації.
Звичайно, що бібліотека має тісно співпрацювати як з методичними кафедрами вчителів, так і з учителями-предметниками окремо.
Вивчення різноманітних джерел інформації.
Головна мета цього напрямку - сформувати в учнів уявлення про роль і місце інформації в житті людини, інформаційні ресурси суспільства з різних галузей знань, їхній склад і способи перетворення, поняття «інформаційна культура особистості», роль інформаційної культури в забезпеченні ефективної навчально-пізнавальної діяльності учнів.
В результаті учні повинні орієнтуватися в типах і видах документів, використовувати набуті знання в навчально-пізнавальній діяльності; познайомитися з основними методами згортання інформації: бібліографічним описом і анотуванням.
На практиці опанування цього тематичного напрямку здійснюється під час вивчення нового навчального матеріалу на уроках різноманітних типів і форм. Так, традиційними є проведення перших вступних уроків з навчальних курсів історії, географії, київщинознавства в бібліотеці, до яких залучається бібліотекар.
На цих уроках вводиться поняття «інформація», «види інформації», «інформаційна культура», «документ». Для прикладу наведемо вступне слово бібліотекаря на першому уроці з історії України для учнів 9 класів:
“Людина сьогоднішнього дня постійно взаємодіє з величезним потоком інформації. Теперішнє суспільство називають інформаційним. В інформаційному суспільстві найважливішим продуктом людської діяльності стає виробництво, експлуатація та використання знань, його головною цінністю стає інформація. Сьогодні люди розуміють, що жодну серйозну економічну, соціальну, технічну задачу неможливо успішно вирішити без переробки значних обсягів інформації. До того ж прискорюється темп життя; все швидше, швидше, швидше. В сучасному світі термін життя будь-якої професії значно скорочується, тому людині доведеться від трьох до п’яти разів протягом життя змінювати свою кваліфікацію. Необхідно буде постійно займатися самоосвітою, знайомитися із всіма тими нововведеннями, що виникатимуть у своїй професії. Школа не в змозі забезпечити учнів знаннями на все життя. Тому, найголовніше завдання для кожного - навчитися здобувати знання самостійно, засвоїти способи добування з величезного обсягу інформації саме тієї, яка необхідна для вирішення тих чи інших завдань, нарешті, навчитися спілкуватися з людьми. Усі ці названі компоненти входять в поняття “інформаційна культура особистості”.
Інформаційна культура - це складова загальної та фахової культури людини. Як ви гадаєте, чи є зв’язок між такими поняттями, як “навчання”, “знання” та “інформація”?
Щоб інформація перетворилася на певні знання, її необхідно переробити, засвоїти. Це досягається в процесі навчання. Навчання - оволодіння знаннями, уміннями, отримання освіти. Сьогодні потрібні різноманітні наукові знання, високий рівень освіченості людини. Ось чому сучасний учень вивчає найрізноманітніші навчальні предмети. Для того, щоб розуміти сучасні процеси, не наробити помилок у майбутньому, слід знати минуле. Вивчення і знання історії нашої країни надасть кожному можливість діяти в майбутньому усвідомлено, будувати передбачене майбутнє.”
Далі учням у максимально простій, наочній формі демонструвалася модель існуючих джерел навчальної інформації у вигляді графічної схеми:
Під час розгляду схеми з’ясовувалося, що головним джерелом навчальної інформації збудь-якого шкільного предмету є навчальні видання (підручники, карти, атласи, посібники), а також об’єкти природи і суспільства. Акцентується увага учнів на тому, що для зазначення джерел інформації з теми, яка вивчається, необхідно знати правила запису відомостей про ту чи іншу книжку. Їх ще називають бібліографічним описом.
На першому етапі навчання учнів знайомлять із простим бібліографічним описом. Важливо, щоб на цьому етапі учні зрозуміли певну послідовність запису відомостей про книжку і, що кожна група відомостей відокремлюється одна від одної знаком: крапка і тире (.–). Складається схема бібліографічного опису:
Прізвище, ініціали (автора). Назва (книжки): Підзаголовок. – Місце (видання): Назва (видавництва), рік (видання). – Кількість сторінок (або номер сторінки, на якій знаходиться необхідний матеріал).
Необхідно, щоб діти разом з учителем спробували зробити на уроці декілька бібліографічних описів запропонованих книжок. Далі складається список додаткової літератури на допомогу вивченню шкільного курсу. Вчитель підкреслює, що порядок розташування у списку літератури – за алфавітом прізвищ авторів, а у разі їх відсутності – за алфавітом назв. В подальшому для зазначення того чи іншого видання для підготовки певного питання використовуються номери, під якими записано їхні бібліографічні описи, а також вказуються ті сторінки, які необхідно буде опрацювати.
Досвід показує, що учні швидко орієнтуються і легко навчаються складати і читати бібліографічні описи книжок.
Через декілька уроків доцільно розглянути поняття “анотація”.
Анотація (від лат.annotatio – зауваження) – короткий виклад змісту книжки, яке звичайно приєднується до бібліографічного опису і у виданні друкується під ним. Підкреслюється, що головне призначення анотації – надати в найбільш стислій формі уявлення про зміст книжки, про її цільове призначення і про те, для якої категорії читачів вона призначена. Анотація на книгу складається з декількох елементів:
Автор твору, де і коли видано, кількість сторінок, кому адресовано, жанр твору, головні герої, час і місце дії, короткий зміст.
Протягом року під час вивчення тієї чи іншої теми учні знайомляться також з жанровою та видовою різноманітністю джерел інформації. На практиці це здійснюється шляхом проведення уроків із залученням бібліотекаря або проведенням бібліотечних уроків у разі відсутності учителя-предметника. Використовуються наступні графічні схеми:
2. Аналітико-синтетична переробка навчальної інформації.
Мета даного тематичного напрямку формування інформаційної культури – навчання раціональним прийомам інтелектуальної роботи з матеріалами документів і опанування методами згортання інформації.
На практиці це завдання вирішується через різноманітні за змістом і формою заходи: бесіди і консультації для учнів на уроці та в бібліотеці, використання пам’яток „Як працювати з підручником”, „Як поводити себе на уроці, щоб засвоїти навчальний матеріал”, „Як скласти простий план”, „Як скласти складний план”, „Як читати науково-популярну книжку”, „Як читати газету”, „Як збирати етнографічний матеріал”, „Як вести спостереження”, „Як писати статтю в газету” тощо.
Звичайно, що вчитель-предметник на своїх уроках має сформувати у дітей усі ці прийоми інтелектуальної роботи, з тим, щоб набуті знання діти могли використовувати під час самоосвітньої їхньої діяльності в бібліотеці або вдома.
3. Прийоми і способи самостійного ведення пошуку інформації.
Мета даного тематичного напрямку – відпрацювання алгоритму пошуку інформації за різноманітними типами запитів, що виникають під час навчання. В результаті учні повинні знати структуру і призначення системи каталогів і картотек бібліотеки, вміти вести пошук інформації, володіти навичками інформаційного самообслуговування в бібліотеці.
Досягненню вище зазначеної мети сприяють уроки, проведені в бібліотеці, на яких бібліотекар знайомить учнів з основами бібліотечно-бібліографічних знань. Протягом навчального року проводиться три-чотири таких заняття під час уроків з будь-якого предмета. Це можуть бути такі бібліотечні уроки: „Як організовані бібліотечні фонди”, на якому учні знайомляться з розміщенням книг у фонді відповідно до бібліотечно-бібліографічної класифікації, з правилами вибору книг в умовах відкритого доступу; „Довідково-бібліографічний апарат бібліотеки”, на якому учні знайомляться з каталогами і картотеками бібліотеки, вчаться вести пошук джерел інформації за певними темами; „Періодичні видання для підлітків”, в ході якого учні знайомляться з газетами і журналами, вивчають структуру систематичної картотеки газетно-журнальних статей, вчаться оформлювати газетні вирізки і складати їх у тематичні папки тощо.
Одержані знання учні закріплюють в подальшій своїй роботі під час виконання різноманітних завдань вчителя в бібліотеці: написати повідомлення (реферат) на тему, яка цікавить, оформити одну-дві каталожні картки (в збільшеному вигляді) з ілюстраціями до видання, що сподобалось учням з даної проблеми. Вчитель збирає картки і реферати і створює їх виставку в кабінеті або в бібліотеці.
4. Позакласні заходи в системі формування інформаційної культури.
Важливою складовою інформаційної культури особистості є культура її мовлення. Тому завдання сучасної школи - формувати особистість, яка б не тільки сама сприймала ідеї, але й уміла бути гідним захисником цих ідей, була спроможна презентувати їх. Умови реального життя вимагають від сучасних школярів уміння критично сприймати інформацію, виступати з різними повідомленнями, доповідями. Тому організація позакласних заходів (конкурсів, вікторин, диспутів) надає можливість кожному учневі реалізувати свої досягнення у навчальній діяльності з предмету, самооцінити себе і визначити рейтинг свої знань і умінь.
Так, залежно від навчально-виховної мети та характеру отриманих знань проводилися ті чи інші заходи. Важлива роль при цьому належить саме їхній підготовці, під час якої учні виконують певні завдання. Серед них зустрічаються і такі, що повторюються у кожному заході, і нові. Так, наприклад, конкурс домашнього завдання для команд завжди передбачає одне й те саме – підготувати рекламу видання (підручника, періодичного видання, науково-популярної книжки тощо). Також серед конкурсів є традиційними змагання на краще знання і уміння працювати з бібліотечними каталогами і картотеками, довідковою літературою, довідковим апаратом книжки. Також кожний захід включає в себе „Бліц-турнір” за принципом запитання – відповідь.
Традиційні конкурсні змагання:
1.”Бліц-турнір” (запитання – відповідь);
2. Домашнє завдання (реклама);
3. Конкурс бібліографів;
4. Конкурс капітанів;
5. Конкурс вболівальників.
Учням подобаються такі конкурсні програми, як: „Про все цікаве на планеті читай в журналі та газеті!”, турнір юних краєзнавців „Що не сторона, то новина”, диспут „Комп’ютер: за і проти”, „Реклама шкільного підручника” тощо.
Аналіз проведених заходів дозволяє зробити висновок про доцільність і досить високий рівень ефективності застосування даного виду роботи, який сприяє росту зацікавленості учнів при вивченні навчального матеріалу.
Досвід показує, що найактивнішими і найдосвідченішими читачами є учні тих вчителів, які тісно співпрацюють з бібліотекарем і застосовують на своїх уроках методи формування інформаційної культури учнів. Їхні учні не тільки частіше відвідують бібліотеку та використовують інформацію з прочитаних книжок на уроці, але й стають справжніми друзями і активістами бібліотеки. Отже, використання даного досвіду дозволяє зменшити розбіжності між зростанням обсягу інформації та можливостями учнів її переробляти і використовувати.
Насамкінець хотілося б сказати, що проблема навчання учнів раціонально працювати з інформацією, формування їхньої інформаційної культури повинна хвилювати весь педагогічний колектив сучасної школи, мета якої - дати суспільству всебічно розвинену, інформовану, освічену людину, яка має жити в ХХІ ст. і працювати на його користь.
Підготувала:
Тетяна Ярова,
Провідний бібліотекар,
Завідуюча бібліотекою
Славутицької ЗОШ №1
Київської області. | 
